Конспекти уроків 11 клас

Конспект  уроку світової літератури у 11 класі

Тема:Життєвий і творчий шлях австрійського поета Райнера Марії Рільке та французького поета Гійома Аполлінера. Вираження у вішах Р. М. Рівльке традиції відчуження людини у дегуманізованому світі . Еволюція Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму.

Мета:познайомити учнів з творчим становленням поетів – модерністів, дати змогу зрозуміти потребу взаємопроникнення різних видів мистецтв для передачі внутрішнього світу митця;повторити визначення літературознавчих понять "символізм", "модернізм", кубізм" "футуризм"; навчати сприймати поезію в будь – яких її формах; розвивати вміння аналізувати поезію поетів-модерністів; спонукати учнів до виконання творчих завдань.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрети Райнера Марії Рільке та Гійома Аполлінера, підручник, презентація до уроку, ілюстрації до віршів.

Епіграф:Поетом можна бути в будь-якій сфері:

досить бути відважним і прагнути відкриття.

Гійом Аполлінер

                                                    Хід уроку:

І. Мотивація навчального процесу.

Слово вчителя:

До тих, хто має дар Божий, суспільство завжди ставилося з недовірою. Та й самі митці, здається чимало робили для того, щоб шокувати, дивувати, бентежити своє оточення. Іноді це був навмисний епатаж, але частіше – яскравий прояв не лише творчої, а й людської індивідуальності. Саме про таких митців слова сьогодні ми і поговоримо. Імена Райнера Марії Рільке та Гійома Аполлінера до цього часу не залишають байдужими тих, хто по справжньому цінує літературний талант.

(Запис теми уроку в зошити)

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

• Літературу якого періоду ми зараз вивчаємо? ( І половини ХХ ст. )
• Повторюємо основні поняття , що стосуються цієї теми.

(модернізм, авангардизм, футуризм)

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Клас, поділений на дві групи, отримав завдання підготувати проект, у якому висвітлити окремі факти життя поетів та аналіз їх творчості.

1. І група.

1)Виступ учня з повідомленням про життя Райнера Марії Рільке.

(Слайд. Портрет Р. М. Рільке )

Завдання класу: протягом уроку заповнювати таблицю.

	Райнер Марія Рільке	Гійом Аполлінер
Національність
Літературний напрям
Літературний стиль
Джерела творчості
Найвідоміші збірки віршів
Жанри поезії

Видатний австрійський поет-символіст Райнер Марія Рільке народився 4 грудня 1875 року в Празі у родині скромного службовця залізничної компанії. За шість днів до Різдва хлопчика охрестили і нарекли Рене Карлом Вільгельмом Йоганном Йозефом Марія. Його батько, Йозеф Рільке, був людиною невибагливою і меланхолійною, а мати, Софія Рільке, навпаки, – жінкою надто претензійною, з нелегким характером, проте надзвичайно обдарованою. З семирічного віку Рене отримував початкову підготовку в аристократичному навчальному закладі . Через чотири роки батьки віддали його до нижчої військової реальної школи, де хлопчик мав навчатися до подальшого переводу у вищу школу. На сімейній раді було вирішено, що Рене повинен стати офіцером і обійняти таку посаду, яку не зміг свого часу отримати батько.

Пізніше роки кадетського виховання спливали в пам’яті Рільке як «буквар жаху», як велике лихо, як роки грубого позбавлення внутрішньої свободи. Незважаючи на несприйняття казенщини, Рене був одним з кращих учнів, а його наполегливість і дисциплінованість сприяли тому, що шкільні керівники дозволили йому писати вірші й декламувати їх перед усім класом. Це були хвилини справжнього щастя в житті майбутнього поета. Сподіванням батьків, що син згодом посяде солідне місце на службі, не судилося здійснитися: 6 липня 1891 року Рене звільнили за станом здоров’я. Юнак поїхав навчатися до торгової академії міста Лінц, однак уже через півроку повернувся до Праги. Там жив його дядько, який займався юриспруденцією і хотів згодом передати племінникові у спадок свою адвокатську контору. Він призначив юнакові щомісячну стипендію у 200 гульденів, і Рене дістав можливість брати приватні уроки, готуючись до іспиту на атестат зрілості, а потім вивчати юриспруденцію в одному з університетів.

Після трьох років старанної праці Рене склав іспит у державній гімназії в Празі, продемонструвавши чудові знання, і вже до початку зимового семестру був зарахований до місцевого університету імені Карла-Фердинанда. Саме тоді він познайомився із Валерією Давід-Ронфельд, яка допомогла юнакові видати перші дві збірки віршів . Окрилений схвальними відгуками критиків, Рільке усвідомив свою помилку в обранні фаху юриста і терміново, нікого не попереджаючи, виїхав до Мюнхена. Так почалося сповнене мінливості й непевності мандрівне життя поета. Юнак вступає вільним слухачем до університету, де наполегливо вивчає історію мистецтва і серйозно починає займатися поетичною творчістю.

Рене любив багато подорожувати: він побував в Африці, у Німеччині, на Близькому Сході. У 1897 році Рільке познайомився з ЛуАндреас-Саломе (росіянкою за походженням). З її ім’ям пов’язана не лише перша закоханість поета, але й відчуття справжнього щастя, бо його розуміла рідна, духовно близька людина. Згодом їхні стосунки стали просто дружніми, вони тривали понад два десятиліття аж до смерті поета. Лу вражала сучасників своїм розумом, силою характеру, що природньо поєднувалися з її чарівною жіночістю. 1899 року Рільке, Лу та її чоловік здійснили першу подорож до Росії, під час якої австрійський поет познайомився з Львом Толстим, російськими художниками Леонідом Пастернаком і прославленим Іллею Рєпіним. Рільке був зачарований тим, як відбувається святкування Великодня та Зелених свят в Росіїї та Україні. Ці враження знайшли свій відгук у «Книзі годин» (1899), що написана у формі монолога ченця, зверненого до Бога.

Вдруге Рільке поїхав до Росії наодинці з Лу, він мав намір ґрунтовніше познайомитися з самобутньою російською та українською культурою. Вони побували в Києві, побачили багато пам’яток архітектури, цікавих творів мистецтва. Потім Рене і Лу подорожували Дніпром до Кременчука, відтіля поїхали через Полтаву і Харків до Воронежа, а далі – на Волгу. Україна дала творчу наснагу поетові, він жадібно всотував у себе неповторну східнослов’янську культуру, багато перекладав (оповідання Чехова, деякі повісті Достоєвського, «Слово о полку Ігоревім»). «Згадую полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, і охоплює душу сум, що мене там немає», – писав він пізніше.

У 1901 році Рільке одружився з Кларою Вестхоф. Молоде подружжя оселилося в невеликому німецькому містечку Вестерведе, де народилася їхня дочка Рут. Але матеріальна скрута стала на заваді сімейного щастя, і через півтора року Рене і Клара розійшлися. «Бідність – це мій важкий хрест», – записував тоді поет у своєму щоденнику. Згодом він переїхав до Парижа, де відбулося його знайомство із скульптором Роденом, який протягом п’яти років залишався для поета недосяжним ідеалом. У 1903 році Рільке закінчив монографію, присвячену мистецтву свого кумира, яку замовив один з видавців.

29 грудня 1926 року Райнер Марія Рільке помер після тривалої боротьби з рідкісною формою невиліковної лейкемії.

2) Важливим етапом творчості Рільке стала збірка "Нові вірші".У ній яскраво відображена філософія поета щодо осмислення поняття річ. Але вершиною творчості поета вважають дві збірки – "Дуїнянські елегії" і "Сонети до Орфея".

Цикл «Сонети до Орфея» містить 50 віршів, з яких українською та російською мовою перекладено менше половини. Об’єднує їх образ міфологічного співця Орфея. У створенні цього образу письменник спирається на міфологічну основу. Грецька архаїка відчувається вже у першому ж сонеті, де змальовується величезна сила мистецтва Орфея - зачаровувати природу і весь світ. Перед звуками його ліри все замовкає - звірі, дерева, птахи. Спів Орфея наділяється автором великою перетворюючою силою: він змінює саму духовну атмосферу світу, створюючи новий храм - храм, збудований мистецтвом, де хаос відступає перед гармонією, рев і крики замовкають під впливом мелодії, і у світі народжується новий початок, новий рух усього.

3) Виразне читання вірша "Ось дерево звелось…"( Слайд "Орфей і звірі")

У вірші йдеться про процес духовної зміни світу. Орфей співає, а його спів зменшує рев і крик, долає лють і темряву. Сонет являє низку алегорій, характерних для естетики символізму: темний ліс, повний хижих звірів, - це людство, що втратило духовні цінності; темрява - втрата ідеалу; храм - піднесення душі, усвідомлення високої, божественної мудрості. Проте Рільке ніколи не вважав себе "чистим" символістом, оскільки протиставлення грішного, буденного і вічного не заперечує їхньої єдності, яку може забезпечити чарівна сила - мистецтво. Емоційною кульмінацією вірша є момент "слухання", "вчування", коли світ і душа людини відкриваються назустріч прекрасному і - з'являється прекрасний храм, створений мистецтвом Орфея. У вірші виявляється так званий орфізм, притаманний поезії Рільке, особливо пізнього періоду. Мистецтво одухотворює кожну річ, людину і навіть звіра. Воно має чарівну силу, що є і в Бога, - здатність перетворювати світ. Образ дерева, що з’являється на початку твору, невипадковий. Це метафора духовної еволюції світу, зростання вгору, до Бога.  Увесь вірш сприймається як опис процесу цього зростання, наприкінці з’являється образ храму, закономірний результат духовного руху..

4) Читання та аналіз вірша «Орфей. Евридіка. Гермес»  

(Слайд . Орфей і Евридіка)

Орфей - один із безсмертних образів давньогрецької міфології, котрий слугував у різних видах мистецтва вираженню цілого комплексу ідей. Передовсім Орфей, син річкового бога, фракійського царя Еагра (за іншими міфами - син Аполлона) та музи Калліопи, - музикант і співець, звуки ліри якого зачаровували не тільки людей, а й звірів, дерева, скелі. Від його пісень заспокоювалося навіть розбурхане море. За переказами, Орфей - учасник походу аргонавтів, який своєю чудовою грою на кіфарі та співом багато чим допомагав їм у скрутні хвилини. Коли його дружина німфа Еврідіка померла від укусу гадюки, Орфей нібито спускався за нею на той світ. Старий Харон не хотів везти його до Аїду, але, почувши чарівливу гру на кітарі, переправив співця за Стікс. Розчулений натхненною музикою Аїд погодився відпустити Еврідіку, однак за умови, що Орфей не гляне на дружину, поки не ввійде до свого будинку. Орфей порушив заборону і назавжди втратив її. Тому у піснях Орфея звучала скорбота за втраченою ним Еврідікою.

5) Евристична бесіда

• Як зображає поет царство мертвих?
• Яким ми бачимо Орфея?
• Знайдіть опис Евридіки? Як Рільке передає межу між життям і смертю?
• Чи розуміє Орфей, що йому не повернути Евридіку?
• Що хотів нам сказати Рільке?

6) Повідомлення учня про життя і творчість Гійома Аполлінера.

(Слайд. Портрет Г. Аполінера.)

На початку XX століття французька поезія почала розширювати коло своїх художніх пошуків. Гійом Аполлінер, як у фокусі, зібрав художні імпульси, що йшли з минулого, і багато в чому визначив розвиток французької поезії на десятиріччя вперед.

     Справжнє ім'я поета - Вільгельм Аполінарій  Костровицький. Народився він у Римі в 1880 році, його рідними мовами були польська та італійська, а французьку він опанував у монастирських школах на півдні Франції. Творчість Аполлінера спиралася на традиції французького фольклору, поезію Ф. Війона та лірику доби Відродження. Поет був прихильником творчості французьких романтиків, а також поетів межі століть - П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме.

     Творчий дебют Г. Аполлінера відбувся на початку століття. Його перші, доволі традиційні поетичні спроби ("Рейнські вірші") були навіяні любовними захопленнями під час мандрівки Німеччиною в 1901 -1902 роках..

     Надалі традиційність все більше витісняється поетичними новаціями: конкретністю безпосереднього вираження, прозаїзацією вірша, розмовним ритмом, відсутністю розділових знаків. Аполлінер досконало опановує верлібр (вільний вірш) - систему віршування, що з'явилася у французькій поезії наприкінці XIX століття. Верлібр позбавлений звичних ознак поетичного твору: рими, суворого ритму та поділу на строфи. Для верлібру характерні рядки різної довжини, різні дво- і трискладові стопи; ритм може мати перебої.

     Ім'я Аполлінера дослідники пов'язують із кубізмом у літературі, іноді поєднуючи це явище з літературним футуризмом і називаючи кубофутуризмом. У творчості Аполлінера виявилися властиві кубізмові особливості, і, перш за все, симультанізм (від фр. simultaine - "одночасний") - схильність до одночасного зображення в одній площині різнорідних об'єктів, віддалених, не пов'язаних між собою образів, мотивів, переживань і вражень. Наслідуючи поетів кінця минулого століття, Аполлінер вважав, що магістральний шлях розвитку призводить до створення синтезу мистецтв - музики, живопису та літератури.

     До своєї першої великої поетичної збірки "Алкоголі» Аполлінер включив вірші, створені в різні часи. На час видання збірки Аполлінер зовсім відмовився від пунктуації як засобу регулювання ритму вірша. Поет вважав, що читач має сам відчути ритм, емоційну виразність вірша й створити його синтаксичний та інтонаційний малюнок.

     Поступово складається естетична програма того мистецтва, яке Аполлінер визначив терміном "сюрреалізм" (буквально - "надреалізм"). Уперше це слово прозвучало у травні 1917 року. Літературна течія, яка в подальшому перебере на себе цю назву, сповнила його вже іншим змістом. Для Аполлінера ж "сюрреалізм" - передусім, спосіб пізнання реальності, а не марення чи сон, причому пізнання більш глибокого, ніж дає змогу просте відтворення життя.

     У 1914 році почалася Перша світова війна. Аполлінер вирушив на фронт добровольцем, воював рядовим в артилерії, потім лейтенантом у піхотній частині.

     Друга велика поетична збірка, видана Аполлінером за життя, дістала назву "Каліграми. Вірші миру і війни (1913-1916)" і вийшла друком 1918 року. Збірка присвячена пам'яті друга-поета, літератора РенеДаліза, вбитого на фронті 1917 року.

     "Каліграми" складаються з шести розділів і містять 84 поезії. Розділивши книгу на шість частин за хронологічним принципом, Аполлінер ніби підкреслив, що "Каліграми" - ліричний літопис епохи. Послідовність віршів створює щось схоже на проходження кіл пекла.

     Вірші, що увійшли до збірки,- зразок аполлінерівського поетичного експерименту: частина віршів видрукована у вигляді "ліричних ідеограм" чи "каліграм", тобто таким чином, щоб їх текст утворював графічний малюнок.

     Свої перші ідеограми Аполлінер створив навесні - влітку 1914 року. Такі "малюнки" по-своєму висловлювали аполлінерівську потребу в синтезі словесного та графічного образів. Словесний образ постає на сторінці в просторі, поєднуючи "намальоване" словами з пропусками, з порожнечею, тобто з певним звучанням тексту.

           До збірки "Каліграми" увійшло багато фронтових віршів, які протестували проти війни, викривали її криваву абсурдність. У віршах цього циклу Аполлінер виявляє певну стриманість, уникає прямого вираження жалю - приховане страждання ще більше вражає.

     У поезії "Зарізана голубка й водограй" Аполлінер використав можливості ідеограми для створення антивоєнного вірша-плаката. Розташувавши літери різного розміру рядками, що розходяться в різних напрямках, поет створив малюнок голубки над струменями фонтана. Цей образ є символом вічного плачу по тих, які загинули в Першій світовій війні ("Душа ятриться з непокою / І водограй рида зі мною").

     Одночасно фонтан символізує потоки крові, що ллється на війні. Зарізана горлиця Аполлінера стала прототипом голубки Пікассо, який через сорок років підхопив ідею поета, створивши образ, що символізує мир в очах сучасного людства. Відбиваючи антилюдяну реальність війни, пережиту ним у траншеях і на полях битв, Аполлінер протиставляє їй незнищенні гуманістичні цінності, передусім - кохання.

Процес його поетичного становлення, набуття життєвої філософії був перерваний раптовою смертю - поет так і не вилікувався після тяжкого поранення в голову і помер 1918 року.

     Г. Аполлінер сміливо прокладав шлях тогочасній поезії в XX століття. Слідом за романтиками, а також Ш. Бодлером, В. Вітменом, А. Рембо, Е. Верхарном. Г. Аполлінер зробив можливим художнє освоєння нових "непоетичних" галузей життя людини і суспільства. Саме він увів у сферу лірики "прозу життя" і дав могутній поштовх розвитку ліричного епосу в новому столітті.

7) Виразне читання вірша "Зарізана голубка й водограй" (Слайд. Каліграма вірша)Аналіз вірша.

8)Виразне читання вірша "Міст Мірабо". Аналіз вірша.

(Слайд .Міст Мірабо)

Поезія «Міст Мірабо», написана приблизно у 1912 році,— одна із знакових у збірці. У цьому вірші яскраво виявилося ліричне начало: твір оповідає нам про кохання, яке йде безповоротно, як Сена під паризькими мостами, а також про кохання і надію, що так само безмежні і непоборні, як бурхливі води Сени. У «Мості Мірабо» прості слова й образи в єдності з непристойним ритмом, що нагадує ритм народних пісень, справляють потужний ліричний вплив. У цьому вірші Аполлінер сприйняв і передав сам дух народних пісень, котрий виявився і в образах, і в поетиці, і в композиції твору. Так, повторювані рядки в поезії нагадують приспів у фольклорній пісні:

Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні, а я ще є

Образ над рікою ненастанно плинного часу, що забирає і радості, і печалі, протиставляється іншому образові — образу сплетених рук, моста кохання над вічністю:

Рука в руці постіймо очі в очі

Під мостом рук

Вода тече хлюпоче

Од вічних поглядів спочити хоче

Хоча ліричний герой вірша самотній, його пам’ять про кохання стає джерелом життя і надії:

Любов сплива як та вода бігуча

Любов сплива

Життя хода тягуча

Надія ж невгамовано жагуча

Відомості про міст Мірабо як інженерну споруду.

Міст Мірабо (фр. PontMirabeau) — міст через річку Сену в Парижі, побудований в 1895—1897 роках. З 29 квітня 1975 року має статус історичної пам'ятки.

Рішення про будівництво мосту було прийняте президентом Республіки Саді Карно 12 січня 1893 року. Міст спроектував інженер Поль Рабель за участі інженерів Жана Резаля та Амаде Альбі. Міст названо на честь французького політика Оноре Габріеля Мірабо.

Міст має довжину 173 м та ширину 20 м (12 м — проїжджа частина і 4 м — тротуари). Головна арка мосту має довжину 93 м, дві бічні арки — 32,4 м. Два пілони мосту споруджені у вигляді кораблів, прикрашених алегоричними статуями роботи скульптора Жана-Антуана Енжальбера

Міст Мірабо відомий насамперед завдяки однойменному віршеві Гійома Аполлінера з його поетичної збірки «Алкоголі». Міст Мірабо згадує в одній зі своїх пісень Жорж Брассанс. У 2001 році з'явилася пісня Міст Мірабо Марка Лавуана на слова Аполлінера.

Існує припущення, що саме на цьому мосту у ніч з 19 на 20 квітня 1970 року покінчив життя самогубством, стрибнувши в Сену, поет Пауль Целан.

В Україні міст Мірабо відомий завдяки популярній пісні гурту Мертвий півень «Ми помрем не в Парижі» за однойменною поезією Наталки Білоцерківець, в якій є ремінісценція з вірша Аполлінера.

9)Легенда про Лорелею. Виразне читаня вірша "Лорелея".(Слайд . Лорелея)

Вірш "Лорелея”  (1902р.) увійшов до збірки "Алкоголі”. Вірш Аполлінера критики пов’язують з відомою німецькою легендою про Лору, бідну красуню, яку покохав багатий лицар. Закоханих розлучає підступність матері юнака. Бог Рейну перетворює дівчину в чарівницю-русалку, що зваблює чоловіків своїм дивовижним співом. Наречений Лори, зачарований дивовижним співом, кидається у хвилі річки, щоб дістатися до скелі, де сидить кохана і співає, але вода річки забирає його на дно. Рятуючи свого милого, гине і Лора. А в Німеччині й досі живе легенда про Лорелею. Лора означає "діва”, а "лей” – скеля

Аполлінер, захопившись стародавньою легендою, надає їй іншого звучання. Поета цікавить драматизм життєвої долі героїні. У центрі твору – конфлікт Лорелеї та єпископа. Служителя церкви, як і інших чоловіків, чарує врода "білявки з рейнського краю”. Єпископ викликає дівчину на суд. "Суд” перетворюється на освідчення єпископа дівчині, але Лорелея не може прийняти "божу хулу”. Уваги чужих чоловіків Лорелея не потребує, а без коханого життя втрачає сенс. Твір набуває узагальнюючого звучання. Навколишній світ постає химерним і облудним. У ньому немає нічого святого, якщо навіть єпископ забуває про Божі заповіді.

Г. Аполлінер, відповідно до модерністської концепції особистості, підкреслює цінність внутрішнього світу Лорелеї, її життєву силу, моральну стійкість. Морально Лорелея стоїть вище за єпископа і лицарів, які "вмирали” від любові до неї. Талановитий переклад "Лорелеї” Андрія Малишка дає можливість відчути не лише зовнішню, а й внутрішню красу Лорелеї. Поет зосереджує увагу на характерній деталі – очах, що сяють, як зірки. Саме очі – дзеркало душі – приваблюють до неї чоловіків. Очима Лорелеї зачарований і єпископ. Священнослужитель переконаний, що сила красуні зникне, якщо "померкне…зір”, тобто вона втратить свою духовність. Її очі, її погляд асоціюється у нього з вогнем. Це вогонь душі, який на думку Аполлінера, не може загасити ні смерть, ні забуття.

11)Складання сенкану Гійом Аполлінер, Райнер Марія Рільке

12) Складання каліграми «Міст Мірабо»

Обери позицію:

Учні стають біля того проекту, творчість письменника якого їм сподобалася більше і аргументують свій вибір.

ІV. Оцінювання учнів. Домашнє завдання.